Мои стихи? Скорее крик души...

Багряний сад
Курличуть журавлі у небі
І осінь стукає у двері.
Летить багряне листя клена,
Й стає віршами на папері.

Комусь наводить осінь сльози,
А мені плакати не треба.
Я вдячна цьому листопаду,
Бо він є згадкою про тебе.

Хай хоч на мить спинюсь під кленом
В саду, де жевріло кохання.
Летить багряне листя з вітів,
Мов подарунок напрощання.

Чому це сталося із нами?
Чому дороги розійшлися?
Чому в моєму серці осінь,
В твоєму- вже квітує вишня?

Ти залишив мене навіки
Саму в багрянім листі саду.
Нове кохання в тобі квітне,
Й воно не знає листопаду.

Я прощу тобі все.

Коли землю розбудить проміння,
Ранок вмиє її росою,-
Я з"явлюся в твоїх снах і мріях
Першим проліском, небом, весною.

Ти забудеш, що таке сльози,
Ти не знатимеш, що таке зрада.
Я з тобою, мов янгол, поруч.
Я не сон і не мрія. Я- правда.

Не лякайся, що все минеться,
І все зникне, як сніг весною.
Я не зраджу тебе ніколи.
Я завжди буду поруч з тобою.

Та якщо ти мене залишиш,
І, можливо, мене розлюбиш,-
Ти докорів моїх не почуєш,
Просто часточку серця загубиш.

Я зів"яну тоді як квітка,
Що в день спеки просила дощу...
Та без тебе я жити не зможу,-
Я прощу тобі все...Прощу!